Ukraine

Weiterleben

Drei Jahre Krieg. Drei Jahre Schmerz und Kraft. 
Von Flucht, Neubeginn und dem schlimmsten Tag.

In diesen Tagen ist der Bruder meines Kollegen, der Fernsehmoderator, Tontechniker und DJ Vitaliy Zinich, im Krieg gefallen. Und mein Plan, einen vernünftigen, auf allgemeinen Informationen und Fakten basierenden Artikel zu schreiben, ist gescheitert.

„Am 24. Februar 2022 wachten wir durch Explosionen auf dem Flughafen Gostomel auf, und im Laufe des Tages wurde unser Dorf Moshchun in der Nähe von Kyjiw (Bezirk Bucha) bombardiert“, erzählt Inna. Von ihrem Fenster im dritten Stock aus konnte sie Mehrfachraketenwerfer sehen, die auf das Dorf gerichtet waren. Sie hatte Angst. Inna erinnerte sich an die Zwei-Mauern-Regel, und ihre Familie blieb zwei Tage lang im Haus. Dann beschloss sie, es zu verlassen. Sie waren die Letzten, die das taten. Inna war nicht mehr im Dorf, als ihr Haus am 3. März 2022 bei einem erneuten Beschuss abbrannte.

Oleksandr fliegt die Leichen gefallener Soldaten nach Hause. Seine müden Augen blicken offen und ehrlich, seine Antworten sind direkt und schnörkellos: „Der schlimmste Tag? Da gibt es viele. Zum Beispiel der, an dem der Sarg mit einem Soldaten in jenen Raum gebracht wurde, in dem zwei Tage später seine Hochzeit gefeiert werden sollte“.

„Wir sind froh, dass wir noch am Leben sind“, so Inna heute. Während des massiven Beschusses rannten Sohn, Schwiegertochter und Enkel einer Bekannten nach draußen und wurden durch einen direkten Raketentreffer getötet. Innas Augen füllen sich mit Tränen. Wenige Monate nach Beginn der Invasion flohen Inna und ihr jüngster Sohn wie sechs Millionen andere Ukrainer-Innen aus ihrer Heimat. Der Familie gefällt es in Graz, deshalb lernt Inna Deutsch und träumt davon, als Buchhalterin zu arbeiten, während ihr Sohn die Schule abschließt. Ein neues Leben wird aufgebaut.

Wie viele ukrainische Soldaten hat Oleksandr keine Pläne für die Zukunft. Er fährt oft durch zerstörte Siedlungen. Die Weltbank schätzt, dass für den Wiederaufbau der ukrainischen Städte und Dörfer rund 486 Milliarden Dollar benötigt werden. Doch niemand kann der Ukraine die wertvollste Ressource zurückgeben: die jungen, starken und intelligenten Menschen, die der Krieg Tag für Tag aus ihren Familien und ihrem Land reißt.

Halyna Shepel, ukrainische Journalistin in Graz

Ein Krieg in Zahlen
Seit Beginn des umfassenden Krieges in der Ukraine im Februar 2022 sind 43.000 Soldaten getötet und 370.000 verwundet worden. Das UN-Kommissariat für Menschenrechte hat bis August 2024 mindestens 11.743 getötete und 24.614 verwundete ZivilistInnen dokumentiert. Hinzu kommen tausende Gefangene und Verschleppte. Die ukrainische Staatsanwaltschaft gab an, dass bis November 2024 rund 600 Kinder getötet wurden. Das sind nur Zahlen. Hinter jeder von ihnen steht eine Geschichte.

Три роки тотального болю та сили

Україна, яку росія хотіла завоювати за три дні, чинить опір вже три роки.
Втрачаємо найдорожче і найцінніше
Цими днями загинув на війні брат мого колеги, телеведучий, звукорежисер та діджей Віталій Зінич. І мій план написати розважливу статтю із загальної інформації та фактів розлетівся на друзки: ніхто не зможе повернути найцінніший ресурс України: молодих, сильних та розумних людей, яких війна день за днем вириває із їхніх родин, громад та країни.

З початку повномасштабної війни Україна загинуло 43 тисячі військових, поранено — 370 тисяч. Станом на 31 серпня 2024 року Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні задокументувала щонайменше 11 743 загиблих і 24 614 поранених цивільних осіб в Україні з початку повномасштабного вторгнення Росії. А є ще тисячі полонених, вивезених та викрадених людей. Українська прокуратура заявила, що станом на 14 листопада 2024 року було вбито 589 українських дітей. Це тільки задокументовані цифри, і за кожною з них — нелегкі історії.

Жити далі…
— 24 лютого ми прокинулися від вибухів у Гостомельському аеропорті, а упродовж дня наше село Мощун поблизу Києва (це Бучанський район) почали обстрілювати, — розповідає Інна.
З вікна третього поверху жінка бачила повернуті у бік села «Гради». Було страшно. Інна згадала про правило двох стін і дві доби її сім’я залишалася в будинку, потім вирішили виїхати. Вони були останніми, кому це вдалося — розстріляні поржавілі автівки сусідів, які не встигли проскочити повз російські гармати, стояли обабіч дороги ще два роки. Інни вже не було в селі, коли 3 березня під час чергового обстрілу згоріла її хата.

— Ми щасливі, що живі. Під час масованого обстрілу син, невістка та внук нашої знайомої вискочили надвір і загинули на своєму подвір’ї від прямого попадання снаряда. Справжнє горе — збирати останки своїх дітей та внуків… — на очі Інни навертаються сльози. Через кілька місяців після початку повномасштабного вторгнення Інна разом із молодшим сином, як і 6 мільйонів українців, покинула свою країну. Родині подобається Грац, то ж Інна вивчає німецьку і мріє про роботу бухгалтера, її син закінчує школу і може мамі дати фору у використанні мови.

«Цей дощ надовго»
Ще 4 мільйони людей — внутрішні переселенці. Вони переїхали з близьких до лінії фронту та окупованих територій у безпечніші регіони — ворог окупував приблизно п’яту частину України. Частково про них йдеться у документальному фільмі «Dear Beautiful Belover» режисера Юрія Речинського, презентація якого нещодавно відбулася у Граці. На показі фільму побував і Олександр Нагаєць (позивний «Бульдозер»), який вирвався із пекла війни у кількаденну відпустку. З 2016 року Олександр повертає тіла загиблих військових додому — відомо ж, що росія почала війну в Україні ще у 2014 році. Режисер відзняв один такий рейс та показав його у фільмі. Глибокі втомлені очі Олександра дивляться відкрито і чесно, його відповіді прямі та небагатослівні. Як і багато українських солдатів, він не будує планів на майбутнє, але знає, що після перемоги буде багато роботи. «Бульдозер» часто проїжджає через зруйновані населені пункти. На реконструкцію та відновлення українських міст та сіл, як підрахували у Світовому банку, потрібно орієнтовно 486 мільярдів доларів. І це не остаточна цифра.

— росія не планує зупинятися, — резюмує військовий. — Якщо Україна не вистоїть, то росіяни підуть углиб Європи, і місцевому населенню це дуже не сподобається.

Все частіше звучать подібні думки. Завдяки величезній міжнародній допомозі Україна все ще тримається, і немало завдячує за це Європі, яка теж своєю чергою задля власної безпеки повинна ставати все сильнішою.

Галина Шепель