Weltkirche

Kreativität macht Kinder glücklich

Das warme Wachs fließt langsam in die Form, ruhig und sanft und nimmt die Angst aus dem Herzen. Es riecht unglaublich – nach Sommer, nach Kräutern, nach Honig, nach Heimat. Mykhailyk kann nicht aufhören, er füllt eine Form nach der anderen. Es ist, als käme er in das Dorf seiner Großmutter zurück, das fast zerstört ist. Auch seine Großmutter ist nicht mehr da. Der blonde Junge arbeitet gerade an seiner dritten Figur. Er weiß nicht genau, woher dieses Glücksgefühl kommt, aber er will es nicht verlieren. Er will diesen Raum voller natürlicher Wachsdüfte nicht verlassen, diese freundliche, wenn auch etwas strenge Lehrerin, die weder Kosten noch Mühen für die Kinder scheut, solange sie nur die natürlichen Düfte einatmen und so lange wie möglich in der Zauberwelt ihrer glücklichen Kindheit bleiben können. Iryna Karpliak, die Frau eines Priesters der ukrainischen griechisch-katholischen Kirche, bringt den ukrainischen Kindern nicht nur bei, wie man Wachsfiguren herstellt, sondern schenkt ihnen auch einen Moment der Heimkehr.

„Ich möchte unserer österreichischen Freundin Gisela Rosenzopf danken, die es uns ermöglicht hat, diesen Workshop durchzuführen. Sie ist Imkerin und hat uns kostenlos Wachs, Formen und einen Topf zum Schmelzen des Rohmaterials zur Verfügung gestellt. Es ist ein unglaubliches Gefühl, wenn Menschen helfen wollen, damit Kinder ihre Kreativität ausleben können. Wenn Kinder Erfolg haben, haben sie Spaß und ich bin stolz, dass ich ihnen etwas Neues beibringen konnte, dass sie aus ihrem Alltag herausgeholt wurden. Alles geschieht zur Ehre Gottes!“, so Iryna.

Die Stimmung der Kinder hängt von der Situation in ihren Familien ab. Wie ruhig die Eltern sind, wie glücklich die Kinder. Selbst hier im sicheren Österreich ist es für sie nicht so einfach. Manche haben Verwandte in der Ukraine, wo ständig geschossen wird, manche Verwandte sind im Krieg und das bringt auch viel Angst in die Familie, manche haben ihr Zuhause verloren... Das sind schwierige Situationen. Deshalb brauchen die Kinder Wärme und Zuwendung, eine behutsame Rehabilitation.
Seit die ukrainische griechisch-katholische Gemeinde in der Grazer Karlau-Kirche einen festen Gottesdienstraum und einen Raum hat, in dem sie von Zeit zu Zeit verschiedene Veranstaltungen durchführen kann, haben die kirchlichen Ehrenamtlichen begonnen, mit den Kindern zu arbeiten.
Die Materialien dafür kauften sie auf eigene Kosten. Anfangs kamen nur wenige Kinder zu den Workshops. Als sich die Mütter selbst an der Organisation der Kurse beteiligten, stieg die Zahl derer, die basteln oder malen wollten, deutlich an.

Früher besuchte die Tochter von Yevheniia Sirous den Workshops in „Ridna Domivka“. Dem Mädchen gefiel es dort, und nicht nur ihr, aber es waren viele Kinder da, und die Räume, in denen die NGO die Kurse abhielt, waren klein. Dann bot Schenja der Kirchengemeinde, der sie angehörte, ihre Hilfe an und begann zusammen mit Yana Khanishina, Iryna Karpliak bei der Organisation der Workshops zu unterstützen. Sie gründete eine Müttergruppe auf Telegram, die inzwischen 76 Mitglieder hat. Jetzt kommen 30 bis 40 Kinder zu den Workshops, am Nikolaustag waren es sogar 55! Es ist nicht einfach, mit einer so großen Gruppe umzugehen, aber die Organisatorinnen sind begeistert. Je mehr Ukrainer die Gemeinden mit ihrer Fürsorge und Kreativität umarmen können, desto mehr glückliche Kinder wird es hier geben, in einem fremden Land, in dem sich die durch den Krieg vertriebenen Familien nicht so leicht zurechtfinden.
„Meine Stärke ist die Organisation, aber ich habe schon immer gerne mit Kindern gearbeitet", sagt Yevheniia, "eine Zeit lang, als ich meinen Job aufgeben musste, habe ich den Kindern spielerisch Englisch beigebracht. Wir haben gespielt, gesungen, getanzt – all das ist wichtig, damit die Kinder keine Hindernisse auf ihrem Weg zur Sprache spüren, sie lieben und mit Freude lernen.“

In ihrem Leben war Yevheniia vieles: Lehrerin und Historikerin von Beruf, Englischlehrerin aus Berufung und eine Zeit lang, als ihre Tochter sie brauchte, eine Mutter, die ihre Karriere aufgeben musste, um sich um ihre Tochter kümmern zu können. Tatsächlich war es ihre Tochter, die Yevheniia nach Österreich brachte: Die Medikamente, die das Mädchen brauchte, mussten aus dem Ausland bestellt werden, und der Krieg brachte große Veränderungen in die Region. Das Kind musste behandelt werden – die Familie hatte keine andere Wahl. Heute setzt Yevheniia ihr Organisationstalent in Graz ein. Sie organisiert gerne Workshops und Konzerte. Es fällt ihr nicht nur leicht, Kontakte zu knüpfen und neue Kinder zu finden, die sich für die Arbeit hier interessieren, sie vermittelt der Gruppe auch spielerisch ukrainische Traditionen und Geschichte. Es ist so wichtig, dass die Kinder bei der Integration in eine neue Gesellschaft die geistige Verbindung zu ihrer Heimat nicht verlieren.

Mitte März hat ein regelmäßiger Zeichenkurs begonnen. Jetzt gibt es zwei überfüllte Gruppen mit 15 bis18 Kindern. Die Organisatorinnen planen, die Schüler in drei Gruppen aufzuteilen, um jedem Kind mehr Aufmerksamkeit schenken zu können. Sie träumen von Staffeleien. Liana Blyznyuk, die früher an einer Kunstschule in Kiew unterrichtete, arbeitet mit den jungen Künstlern. Die Lehrerin hat viel Erfahrung in der Arbeit mit Kindern, das merkt man den Werken der Kinder an. Und die jungen Talente sind vom Unterricht begeistert. Gut möglich, dass bald eine neue Generation ukrainischer Künstlerinnen und Künstler an der Kunstuniversität Graz studiert.
"Natürlich ist es so einfach, ich habe noch nie so gut gemalt. Schau dir meine Arbeit an! Ich komme nicht jeden Sonntag, aber oft. Ich habe viele Freunde, mit denen ich schon viele tolle Sachen gemacht habe. Beim letzten Workshop habe ich ein Osterei gefärbt. Leider ist ein Ei kaputt gegangen, aber ich hatte ein Ersatz-Ei", sucht Anzhelika auf ihrem Handy nach einem Foto von ihrem Osterei und erzählt uns fröhlich, wie sie ihre Freizeit mit ihren Freunden verbringt.
"Ich habe einen Lebkuchenmann für den Nikolaustag gefärbt, eine Weihnachtskerze verziert, einen Weihnachtsmond gebastelt und ein Handtuch bemalt", erinnert sich Olja. "Außerdem haben wir verschiedene Tiere aus Papier ausgeschnitten und zusammen ein Bild gemalt – das war toll"!

Ursprünglich kauften die Organisatoren die meisten Materialien selbst, aber die Eltern der Schüler, die häufig an den Workshops teilnehmen, fragten, wie sie helfen könnten. Jetzt steht eine Spendenbox im Klassenzimmer, in die jedes Kind einen kleinen Beitrag werfen kann, den die Familie aufbringen kann. Niemand fragt die Kinder, ob sie Geld eingeworfen haben oder nicht. Jedes Kind, das für einen Bastelkurs angemeldet ist, nimmt daran teil, unabhängig davon, ob es einen Beitrag leisten kann oder nicht.
Deshalb sind die wöchentlichen Workshops, die von aktiven Teilnehmerinnen der ukrainischen griechisch-katholischen Gemeinde angeboten werden, immer gut besucht. Wichtig ist auch das Umfeld. Die Mädchen und Jungen spüren die Liebe der ehrenamtlichen Lehrerinnen.

Die Kinder lieben es zu spielen, zu basteln, zu lernen und sich in ungezwungener Atmosphäre auszudrücken. Beim Spielen und Gestalten entdecken die Kinder sich selbst, lernen und bauen sich ihre eigene Welt. Die Kinder sind glücklich, wenn sie spielen, und das ist das Wichtigste.
Halyna Shepel

У творчості діти щасливі

Теплий віск повільно ллється у формочку, тече тихо і плавно, витягуючи тягнучи з серця тривогу. Пахне неймовірно — літом, травами, медом і домом. Михайлик не може відірватися — одну за одною заливає фігурки. Він ніби повертається до бабусі в село, якого вже практично немає. Бабусі теж. Світловолосий хлопчик робить вже третю фігурку. Він точно не знає, звідки це відчуття щастя, але не хоче з ним прощатися. Так не хочеться залишати цю насичену ароматами натурального воску кімнату, цю привітну, хоч трішки строгу виховницю, котра не шкодує для дітей ні воску, ні власного часу, аби тільки вони надихалися натуральними ароматами, якнайдовше залишаючись в чарівному світі свого щасливого дитинства. Ірина Карпляк, дружина душпастира української греко-католицької церкви, не просто навчає українських дітей виливати воскові фігурки, а дарує їм мить повернення додому.
— Дуже хочу подякувати нашій австрійській знайомій, завдяки котрій ми змогли провести цей майстер клас. Пані Грізелла тримає пасіку і займається бджільництвом, вона безкоштовно надала для майстерки віск, формочки, каструлю, в якій можна топити сировину. Це неймовірне відчуття, коли люди хочуть допомогти, дати можливість дітям проявити свою творчість. Коли дитині все вдається, їй весело, я відчуваю гордість, що змогли навчити її чомусь новому, витягнути дитину із буденності. Все йде на славу Божу!

Настрій дітей залежить від ситуації в сім’ях. Від того, наскільки спокійні батьки, настільки щасливі діти. Навіть тут, в безпечній Австрії, для них не все так просто. Хтось має родичів в Україні, де тривають постійні обстріли, чиїсь рідні воюють, і це теж приносить в сім’ю багато тривоги, хтось залишився без дому… Це тяжкі випробування. Тому діти потребують тепла та уваги, ненав’язливої реабілітації.
Відколи громада УГКЦ отримала постійне місце для молитви в Карлау-Кірхе, а заодно і приміщення, в яких час від часу можна було проводити різні заходи, активісти церкви почали працювати з дітьми. Матеріали купували власним коштом. На перших порах діток на майстерки приходило не дуже багато. Коли до організації занять підключилися самі мами, кількість бажаючих помайструвати чи помалювати значно зросла.

Раніше Євгенія Сіроус водила свою донечку на майстер-класи до «Рідної домівки». Там дівчинці дуже подобалося, і не тільки їй, діток було багато, а приміщення, де громадська організація їх проводить, невеличке. От Женя й запропонувати допомогу церковній громаді, до якої вона належить, і разом з Яною Ханішиною почала допомагати Ірині Карпляк організовувати майстерки. Створила в телеграмі групу, до якої зараз належить 76 учасників. Тепер на майстерки приходить по 30-40 дітей, а у День святого Миколая їх було аж 55! Нелегко справитися з такою братією, але організатори тільки радіють. Що більше людей зможуть українські громади охопити своєю турботою та зайняти творчістю, то більше щасливих дітей буде тут, на чужині, де переселеним через війну родинам не так легко адаптуватися.
— Моя сильна сторона — організація, але також я завжди любила працювати з дітьми, — розповідає Євгенія. — Певний час, коли я змушена була покинути роботу, в ігровій формі викладала діткам англійську. Ми гралися, співали, танцювали, — все це важливо для того, щоб дітки не відчули перешкод на шляху до мови, полюбили її і вивчали із задоволенням.
Ким тільки Євгенія не була: педагогом та істориком за освітою, вчителькою англійської мови за покликанням, певний час, коли того потребувала її донечка — мамою, котрій довелося відмовитися від кар’єри, щоб мати можливість лікувати малечу. Та, власне, через доцю Женя приїхала аж до Австрії: ліки, яких потребувала дівчинка, замовляли з-за кордону, а велика війна внесла у цю сферу жорсткі корективи. Дитина потребувала лікування — у сім’ї не було вибору. Тепер свій організаторський талант Женя розкриває у Ґраці: майстерки, концерти — сфера її громадської роботи. Вона не тільки легко контактує з людьми і знаходить все нових діток, яким цікаво тут займатися, а й в ігровій формі розповідає гуртківцям про українські традиції та історію. Це так важливо, щоб інтегруючись в новому суспільстві, діти не втрачали духовного зв’язку зі своєю батьківщиною.

— Коли ми малювали рушники, розповідала про вишивані візерунки, ми розпізнавали, для якої частини України яке вишивання характерне. Було цікаво, пізнавально, весело. Дуже важливо, щоб діти знали й свою історію, я розповідала їм про Голодомор. Це складна тема, її потрібно розповідати, не травмуючи дітей. Поєднуємо історію із грою, щоб діти і навчалися, і відпочивали. І таких прикладів вже багато — за моєї участі вже проведено понад 20 майстерок, а загалом їх було, мабуть, більш як три десятки. Усі наші викладачі — волонтери, в тому числі мами, котрі приводять своїх дітей до нас на заняття.

В середині березня на постійній основі запрацював гурток малювання. Зараз є дві переповнені групи по 15-18 діток. Організаторки планують розділити учнів на три групи і більше уваги приділяти кожній дитині. Їм би ще мольберти, мріють активістки. З юними художниками працює професіонал своєї справи Ліана Близнюк, яка свого часу заснувала в Києві художню школу. Викладачка має великий досвід роботи з дітьми, і це позначається на якості робіт. Незабаром, цілком можливо, Університет мистецтв Грацу поповниться новим покоління українських художників… А юні таланти у захваті від занять.
— Все так просто, зрозуміло, я ніколи так гарно не малювала. Гляньте на мою роботу! Приходжу сюди не щонеділі, але часто. В мене є вже багато друзів, з якими я робила багато цікавих речей. На останній майстерці розписувала писанку. На жаль, одне яйце розбилося, але я мала запасне, — Анжеліка шукає в телефоні фото своєї писанки і радо розповідає, як проводить вільний час разом з друзями.

— Раніше я розмальовувала пряника до дня Святого Миколая, прикрашала Різдвяну свічку та робила Різдвяного місяця, малювала рушничок, — пригадує Оля.— Ми також витинали із паперу різних тварин та малювали спільну картину — це було класно!
— А мені сподобалося, як нам розповідали про Шевченка, — серйозно заявляє Дмитрик. — Часом ми співаємо, інколи промовляємо молитву. Вдома не дуже часто молюся, але у церкві мені затишно.

Батьки самі спитали, чим вони можуть допомогти, адже більшість матеріалів доводиться купувати. Тепер в класі ставлять благодійну скриньку, до якої кожна дитина може покласти невеличкий внесок, який сім’я в змозі виділити. Ніхто не питає в дітей, чи поклали якісь кошти до скарбнички, чи ні. Кожна дитина, записана на майстер клас, займається тут незалежно від можливості зробити внесок.
Діти люблять гратися, щось майструвати, про щось дізнаватися, проявляти себе у неформальній обстановці. Тому завжди є багато охочих відвідати майстер класи, які щотижня проводять активісти української греко-католицької громади. Та, власне, й обстановка має значення. Дівчатка та хлопчики дуже добре відчувають любов, з якою працюють викладачі-волонтери.
Граючись і творячи, діти реалізовують себе, навчаються, вибудовують свій особливий світ. У грі діти щасливі, і це головне.
Галина Шепель